Якщо живеш в наметі біля моря, логічно сподіватись, що прокинувшись зранку, відчуєш легенький вітерець і побачиш неосяжну блакить.
Тим не менше, нам щастило прокидатись від того, що Петя розводив вогонь, надував матрац, вислуховував наше “Сьома ранку…схаменися…люди сплять..не шуми. Петя, лягай спати. Петя!”.
За це я йому дуже вдячна, адже ми все одно не змогли б спати довше за ранній ранок. Потім сонце починає немилосердно пекти, ніби каже “Думаєш, що зможеш залізти в намет, щоб переодягтись і при цьому не перетворитись на яєшню?”.
Тому потрібно якось втікати – залазити в море, ховатись у затінку подекуди існуючих дерев чи маститись трьома шарами захисного крему. До речі, море справді чисте. Тобто, прозоре. Без водоростей і медуз.
Ми борсались у воді, пірнали з маскою, плавали на матраці, валялись на пляжі, читали книжки, розгадували японські кросворди, грали на укулеле, лазили на башту, тусили по кемпінгу…
Одного прекрасного вечора ми вирішили піти в Морське, щоб трохи закупитись і розвіятись. Я тоді відчула дивну радість від “цивілізації”. Виникає таке смішне відчуття, коли бачиш холодильники, йогурти, дискотеки після п’яти днів, сповнених відпочинком і незнанням того, котра зараз година чи який день.
Я рада, що змогла познайомитись з новими людьми (дуже хорошими). Наші сусіди стільки всього нам дарували…Починаючи з приправ і закінчуючи саморобними стільцями. Щира їм подяка.
А ще…я краще почала розуміти власних друзів. Спільне проживання, прибирання і їжі приготування дозволяють дізнатись багато цікавого один про одного.
До речі, про їжу. Я не полінувалась фотографувати все, що ми готували. Тож маєте змогу поспівчувати нам чи позаздрити. Або просто посміятись з цих вишуканих страв. І ще одне. Коли будете гратись у кулінарів, не забувайте, що для приготування їжі потрібно мати вогонь. Будьте обережними)
А ось і їжа)
Макарони з додаванням усього.
Сніданки)
Було ще стільки всього:
- зустріч зі збирачем податків
- здивування через дядька з металошукачем на пляжі
- дарування “Карпатського” чаю харківським людям
- собака Ада
- “Ляпис Трубецкой” на весь автобус
- знайомство з милим білорусом, який успішно спробував опанувати укулеле
- стрибання у хвилі
- безкінечний Sprite
- намагання пояснити, що таке “кавун”
- вперше в житті куштування шаурми (можливо, останнє)
- ночівля надворі
- весела сусідка у поїзді, яка мільйон всього цікавого нам розповіла
- і невимовне відчуття свободи, яка панувала навколо…
Крим, ми ще повернемось)
Дякую всім.
2 коментарі
Ностальгія
Петько, правду кажеш)
у вересні я сумую за літом
Хоч і збираю каштани))