Ще в поїзді з Криму до Франківська ми з Максом потирали спечені носи і думали, що засумували за західними людьми, горбами, горами, лісами. Вирішили, що треба якнайшвидше гайнути кудись. І, не зважаючи на перевантаженість перших тижнів навчання, ми таки втекли з міста на деякий час)Умова успішного відпочинку: гарна компанія+класний настрій. Тоді добре будь-де. З ландшафтом нам пощастило. Це ж Карпати)
З настроєм і компанією теж)
Ми взяли велосипеди напрокат і, обравши маршрут з гордою назвою “Президентський”, рушили до водоспаду Гук.
Їхати на гірському велосипеді по рівній дорозі, дихати на повні груди, відчувати похитування, коли повз проїжджає вантажівка, намагатись знімати відео…Це чудово)
А поки їдеш, стільки всього можна побачити.
Ось павучок. Він живе на мосту. Обожнює прокидатись зранку від шуму гірської річки. Спускається вниз, набирає води на каву, а потім хрумає мухолети, мухоєшні чи мухоляники.
У когось весілля)
Можна зустріти черв’якоподібних прибульців.
Чи заповнені яблуками машини.
Що б там хто не казав чи не писав у своїх буклетах, мені було доволі важко їхати до водоспаду. Дорога, яка непомітно підіймається вгору, змушує серце битись сильніше. При цьому трохи хрускають коліна. Сопіння заважає розмовам. М’язи налякано сіпаються. Мухи намагаються потрапити до носа.
Не зважаючи на все, ми були дуже радісні.
І вдвічі щасливіші, коли доїхали)
Я навіть зробила фото, про яке завжди мріяла. Водоспад, який падає на руки.
Жартую, звісно)
Подивіться, яка гарна поверхня, що на неї падає вода. Не знаю, що це за порода, але мені вона чомусь дуже подобається.
Підіймаючись до водоспаду, не помічаєш, що дорога йде вгору. Проте, спускаючись, відчуваєш на собі всю крутість катання. Тому ми зробили це дуже швидко, галасливо і радісно. Можна було взагалі не крутити педалі. Лише гальмувати іноді. Там небезпечні повороти.
Колись, повертаючись з походу в ліс за грибами, мій дідусь іноді приносив мені додому якусь їжу – булочку чи яблучко, що він їх зранку взяв з дому і проносив з собою ввесь день. Казав, що то “подарунок від зайчика”. Так от, та їжа завжди видавалась мені особливо смачною. Те саме можна відчути, коли їдеш кудись чи займаєшся якоюсь фізичною працею. І маєш з собою якийсь “полуденок”, що буде неймовірно смачним.
Ми з Максом теж вирішили перекусити. Завдяки особливо зітканій атмосфері, борщ і бануш видавались дуже крутими)
А ще ми ходили в ліс. Їдучи в гори, бачили мільйон людей, що стояли на узбіччях з сумками/банками/мішками грибів. Вирішили, що в таку пору і ми на щось здатні)
Знайшли трохи білих.
Моя мама дуже втішилась і годувала мене підливкою весь тиждень)
Іноді ми втомлюємось від усього навколо. Депресія, всякі штуки. Найкращі ліки – почати щось робити. Тоді депресія сама від вас втомиться і втече)
Збирайте каштани, малюйте натюрморти)
Чекаю листів)
5 Comments
просто ідеально))
чудооово)))
хочу баноша після того як змучаюсь)))) нямнямням)
дякую) у мене прекрасні читачі)))
ящєріца)