Історії Жовтень 30, 2013

Спи до завтра

Уночі справджуються мрії багатьох з нас – хтось стає супергероєм, хтось повертається у минуле, хтось балакає з улюбленим актором. Вимикається світло, гаснуть ліхтарі. Ніч приносить сон. Сон приносить…цікаві історії.
Дякую Насті Конєвій за ілюстрації)
Дякую друзям за сни)
Перший сон
Я сиділа в кімнаті. Переді мною стояв телевізор. Звичайний старенький телевізор зі всякими кнопками. Дивлячись його, я бачила не дурні шоу і страшні новини, а кімнату мого румунського друга, який мешкав там ще з якимось хлопцем. Кімната дуже крута, навіть трохи дівчача (там навіть колготки де-не-де валялися), бо вся закладена цікавими штучками, які разом нагадували вітрину сувенірного магазинчика.
Раптом я вирішила потрапити до кімнати через екран телевізора, і мені це вдалося! Я почала все розглядати. Особливо увагу привернув один дуже цікавий зошит, обкладинка якого була оздоблена мереживом і перлинками. Я почала його гортати, побачила, що все написано албанською, хоча насправді навіть не знала як виглядають албанські літери. А потім зрозуміла, що скоро повернеться власник кімнати.
1
Я успішно повернулась до власної кімнати через екран, проте зрозуміла, що зошит все ще в моїй руці і що, помітивши його відсутність, власники кімнати можуть щось запідозрити. Тому я вирішила швидесенько простягнути руку через екран і покласти зошит назад. Та тут я усвідомила, що це неможливо, тож мені не вдалось здійснити задумане.
Але нічого страшного, ситуацію виправила моя розсіяність. Справа в тому, що через декілька секунд я просто забула про те, що екран телевізора – то не магічні ворота, простягнула руку і поставила зошит на комод по той бік екрану.


А потім прокинулась.
* * *
Сон другий
Я повертаюсь додому. Заходжу в під’їзд, їду в ліфті, стукаю у двері. Мені відчиняє Цой.
Я прокидаюсь.
* * *
Сон третій
Починається якась війна. Світ захоплюють жахливі прибульці. Ми намагаємось втекти. Я тримаю тебе за руку, протискаючись крізь натовп. Я дуже боюсь, що загублю тебе.
Навколо багато людей. Всі кричать. Страх. Паніка.
А потім ми знаходимо сховище – якийсь велетенський “гуртожиток”, в якому всі копошаться, як мухи.
Життя стає впорядкованішим. Ми розслабляємось. Починаємо розвиватись, розподіляти обов’язки, радіти і планувати.
А потім доносяться чутки, що вони скоро нападуть знову.
Я прокидаюсь.
 
Прокидаєтесь і посміхаєтесь, бо не розумієте – як таке взагалі могло приснитись?
Втомились навантажувати голови друзів своїми безкінечними “А знаєш, мені сьогодні таке приснилось…”
Я готова читати ваші листи і ділитись найцікавішими снами з людьми)
В очікуванні)
пошта superpuperblog@gmail.com
 

You Might Also Like

2 Comments

  • Anonymous Листопад 4, 2013 at 01:53

    дякую, серденько :***

  • Anonymous Листопад 4, 2013 at 01:54

    вибач, знову лінуюсь зареєструватись)))

  • Leave a Reply