Уночі справджуються мрії багатьох з нас – хтось стає супергероєм, хтось повертається у минуле, хтось балакає з улюбленим актором. Вимикається світло, гаснуть ліхтарі. Ніч приносить сон. Сон приносить…цікаві історії.
Дякую Насті Конєвій за ілюстрації)
Дякую друзям за сни)
Дякую Насті Конєвій за ілюстрації)
Дякую друзям за сни)
Перший сон
Я сиділа в кімнаті. Переді мною стояв телевізор. Звичайний старенький телевізор зі всякими кнопками. Дивлячись його, я бачила не дурні шоу і страшні новини, а кімнату мого румунського друга, який мешкав там ще з якимось хлопцем. Кімната дуже крута, навіть трохи дівчача (там навіть колготки де-не-де валялися), бо вся закладена цікавими штучками, які разом нагадували вітрину сувенірного магазинчика.
Раптом я вирішила потрапити до кімнати через екран телевізора, і мені це вдалося! Я почала все розглядати. Особливо увагу привернув один дуже цікавий зошит, обкладинка якого була оздоблена мереживом і перлинками. Я почала його гортати, побачила, що все написано албанською, хоча насправді навіть не знала як виглядають албанські літери. А потім зрозуміла, що скоро повернеться власник кімнати.
Я успішно повернулась до власної кімнати через екран, проте зрозуміла, що зошит все ще в моїй руці і що, помітивши його відсутність, власники кімнати можуть щось запідозрити. Тому я вирішила швидесенько простягнути руку через екран і покласти зошит назад. Та тут я усвідомила, що це неможливо, тож мені не вдалось здійснити задумане.
Але нічого страшного, ситуацію виправила моя розсіяність. Справа в тому, що через декілька секунд я просто забула про те, що екран телевізора – то не магічні ворота, простягнула руку і поставила зошит на комод по той бік екрану.
* * *
Сон другий
Я повертаюсь додому. Заходжу в під’їзд, їду в ліфті, стукаю у двері. Мені відчиняє Цой.
Я прокидаюсь.
* * *
Сон третій
Починається якась війна. Світ захоплюють жахливі прибульці. Ми намагаємось втекти. Я тримаю тебе за руку, протискаючись крізь натовп. Я дуже боюсь, що загублю тебе.
Навколо багато людей. Всі кричать. Страх. Паніка.
А потім ми знаходимо сховище – якийсь велетенський “гуртожиток”, в якому всі копошаться, як мухи.
Життя стає впорядкованішим. Ми розслабляємось. Починаємо розвиватись, розподіляти обов’язки, радіти і планувати.
А потім доносяться чутки, що вони скоро нападуть знову.
Я прокидаюсь.
Прокидаєтесь і посміхаєтесь, бо не розумієте – як таке взагалі могло приснитись?
Втомились навантажувати голови друзів своїми безкінечними “А знаєш, мені сьогодні таке приснилось…”
Я готова читати ваші листи і ділитись найцікавішими снами з людьми)
В очікуванні)
пошта superpuperblog@gmail.com
2 коментарі
дякую, серденько :***
вибач, знову лінуюсь зареєструватись)))