Історії Серпень 9, 2014

На Західному фронті без змін

Книга: На Західному фронті без змін (Im Westen nichts Neues)
Автор: Еріх Марія Ремарк
Швидкість читання: можна спокійно ”проковтнути” цю книгу за 2-3 вечори, адже вона неймовірно цікава
Емоції: жахливий сум, тривожний спокій
Особливості: мозолі натрете, виписуючи мільйони цитат
Варто читати? Однозначно.

Описувати книги та щось про них триндіти – дуже суб’єктивна справа. Все через різні смаки, вподобання і рівень знань. Впевнена, що моє розуміння написаного може суттєво відрізнятись від мільйону речей:

– того, що автор хотів сказати
– того, що автор нічого не хотів, а просто писав собі
– думки критиків, письменників, літературознавців
– тверджень розумних людей
 
Хочу розібратись у всьому сама: читати, думати, аналізувати і можливо, навіть робити якісь висновки. Або просто насолоджуватись.
Let’s start)
 
Еріх Марія Ремарк – чудовий німецький письменник. Хай його раннє дитинство та особисте доросле життя нас не надто цікавлять. Біографія Ремарка здається мені доволі суперечливою. Воював під час Першої світової за свою державу. Був пораненим. А за часів правління Гітлера був звинувачений у антипатріотизмі та позбавлений громадянства. Хороша віддяка?
Після війни працював ким тільки можна: бібліотекарем, редактором, продавцем надгробків, органістом при каплиці божевільні… У 1928 Ремарк написав ”На Західному фронті без змін”. У 1929 книгу видали і вона набула величезної популярності. У чому ж таємниця?
Простота, щирість, жорстокість та жорсткість написання твору прямо показують непотрібність війни. Ремарк перелічує наслідки: ”втрачене покоління”, численні смерті, звірства, каліцтва, бідність.
exposed_patchy_brickwork_4142313
Солдат, який говорить про війну, як про найважливіше, що трапилось у його житті. Щойно вставши із-за шкільної парти, хлопці рушили на фронт. Вчора у голові була математика та філософські твори. Сьогодні найважливішими речами є вміння, які допомагають вижити: мусиш розрізняти звуки снарядів, забувати про страх, переступати огиду від чиїхось вивернутих назовні кишок, добувати їжу, зберігати спокій, вбивати. І те останнє – найжахливіше. Але це війна.
Якісь люди, що їх ніхто з нас не знає, сіли десь за стіл і підписали угоду, і ось уже кілька років нашою найвищою метою стало те, що звичайно все людство вважає ганьбою.
Але з землі, з повітря в нас вливаються сили для боротьби, найдужче з землі. Нікому земля не дає стільки, як солдатові. Коли він припадає до неї, довго й міцно, коли він заривається в неї обличчям, усім тілом, смертельно наляканий вогнем, тоді вона — його єдиний друг, його брат, його мати; він звіряє їй свій страх стогоном і криком, і вона мовчки боронить його, тоді знову відпускає на якихось десять секунд трохи пробігти і ще трохи пожити, а згодом знову ховає його, часом назавжди.
Кожний солдат залишається жити тільки завдяки тисячам різних випадковостей. I кожний солдат вірить у випадок та покладається на нього.
Жах можна пережити, поки ти просто скоряєшся неминучості; та коли ти згадуєш про той жах, він убиває.
А потім головний герой повертається додому. Він радіє, що побачить батьків. Він вдячний за те, що на певний час може забути про постійну пильність і просто пожити.
У нашій родині не були заведені всякі пестощі, бідняки до такого не звикли, бо на їхню долю випадає надто багато праці й турбот. Вони дивляться на це інакше, не повторюють без кінця те, що й без слів зрозуміле. Коли моя мати сказала: «Любий мій хлопчику», то цим вона висловила все, на що іншій довелося б витратити хтозна скільки слів.
Але повернення додому не дає очікуваного спокою. Адже Пауль (авт. – ім’я головного героя) знає, що війна триває і того такого бажаного спокою немає ніде. Повернутись таки доведеться.
Зрідка сиджу я з кимось із них у садку при ресторанчику і намагаюся пояснити, що, власне, це єдине щастя на світі — ось так спокійно сидіти.

IMG_9958-copy

 
Справді, просто сидіти і говорити, їсти і спати, молитись і вірити, кохати і любити, жити і не боятись – неймовірне щастя. Дай, Боже, нам бути щасливими)
 

You Might Also Like

Leave a Reply