Що для мене Вроцлав?

Вроцлав – 

це 119 автобус, який не чекатиме, коли я добігаю, а проїде повз рівно о 16:24. Коли їду на польську, то спершу сідаю на 119, а потім пересідаю на 109. До моєї школи їхати півтори години. Спочатку я витрачала на ці автобуси мільйон грошей. Крім того, часто не встигала купити квиток на зупинці, або не мала карточки, щоб купити його в автобусі. А зараз маю урбан кард і можу їздити скільки і куди хочу.

Вроцлав – постійний транспорт. Поки їдеш, можеш прочитати всі “must read” книги. Але я не завжди читаю. Позавчора їхала на навчання. Сиділа біля вікна і гортала фото. До мене підсів дідусь і почав скаржитись. Я майже все зрозуміла. Найцікавіше було, коли він сказав: “Та то у нас в Польщі все так.” У нас в Польщі. То він подумав, що я полячка? Неочікувано.

Вроцлав – 

• постійний побут

Варити. Гріти. Прати. Прибирати. Замести. Викинути. Помити. Повчитись. Праця. Сон. Тут я намагаюсь встигати все і мені ні на що не вистачає часу. Спочатку було важко. Перший тиждень взагалі ні до чого. А тепер я звикла. І тішусь всім, включно з побутом. Люблю моїх друзів. З купи бутербродів намащених паштетом за злотий завжди залишається один. І всі ввічливо починають перепитувати: хто хоче? Звикаю до всіх, вивчаючи їхні звички. Мугикання під час їжі, буденні розмови про туалет, свої домашні правила. Я поволі починаю відчувати себе героїнею серіалу “Друзі”. І мені це подобається.

Вроцлав – це

• українці навколо

Їду в трамваї і думаю, що тітонька поруч дуже класно говорить польською. І як зрозуміло! От би всі розмовляли так чітко. А її маленька донечка рахує машини польською. Доходить до 240, набридає мамі і та каже: “Тихо, я же говорю!” І до мене доходить, чому її польська була такою зрозумілою. 

Вроцлав – це:

• різдвяний ярмарок з гофрами, які я не купую

• кантор (обмін валют), де можна взяти цукерки
• магазин IKEA, до якого ми їдемо майже 2 години. Ходимо по кімнатах, валяємось на матрасах, а потім їмо безкоштовне гаряче печиво і запиваємо дивним напоєм (на пляшці малюнок з Сантою)
• архітектура, на яку мені не вистачає фотоапарата. Хочу olympus pen. Якщо мене читає якийсь багатий дядько, то не соромтесь: я спокійно приймаю подарунки

• десятки мостів (вночі найгарніше, бо вода хлюпає, відблискуючи мільйоном вогнів міста)

• самотні велосипеди розкидані по всьому місту
• скайп з близькими і мало розмов

А взагалі, Вроцлав – нові можливості. Я вже хочу полетіти кудись літаком, заплативши 10 злотих. Хочу випробувати їхні славнозвісні Polski bus. Хочу побувати всюди і знайти себе.