Стиль життя Листопад 30, 2017

В орендованій квартирі, як вдома

У мене був справжній дім. 4 людей, небагато квадратних метрів. Сумний під’їзд з дверима, що скриплять. Старий будинок, що пережив кілька пожеж та десятки алкогольно-бійкових історій. Малюсінька квартира з стінами для перегукувань з сусідами та стелею, через яку здавалось з хвилини на хвилину на голову звалиться бабуся і все чим вона котить по своїй підлозі з ранку до ночі. Але це був мій дім, а я була маленькою і дуже його любила. І наш старенький телевізор, і цілодобово увімкнене радіо на кухні, і мої шафки з книгами, і антресолі на яких Миколай ховав подарунки, а мама варення. Потім стався переворот.

Змінився район, будинок – у нас був новий дім. Троє людей, трохи більше квадратних метрів. Цей дім я теж любила. Післяремонтно чисті стіни, дерев’яні вікна, крізь які за хорошої погоди видно гори, білосніжна ванна і моя кімната у персикових тонах. У цьому домі пройшло моє дорослішання. Врешті ця квартира стала домом і для мого чоловіка. Але як би звично мені там не було, з часом ми почали шукати новий дім. 

За два нещасних місяці у Польщі, я так і не відчула себе, як вдома. Фотографії рідних та близьких, м’який домашній халат, привезені з Франківська рушники та постіль, улюблені блокноти та найпотрібніші книги не допомагали. Я звикала жити не в Україні, але відчуття затишку та спокою не з’являлось. 

Повернувшись у Франківськ, я не повернулась до відчуття дому. Вагалась. Чи варто зменшувати щомісячний бюджет на регулярні мінус кілька тисяч? Чи може навчитись відкладати? Орендувати житло чи ні? Новина про те, що через 9 місяців наша родина поповниться, стала останнім поштовхом почати пошуки власного дому.

Я неодноразово помічала, що деякі події трапляються зовсім не випадково. Здійснюється те, про що довго мріяла, з’являються відповіді на найскладніші запитання і зрушуються з місця справи, що здаються зацементованими. Так сталось і з житлом. Спершу нічого не вдавалось. Пошуки ідеальної квартири у Франківську упродовж кількох тижнів були неуспішними. Хтось боявся, що наша майбутня дитина забруднить білосніжні стіни. Хтось обрав не нас, а інших орендарів. Були ідеальні квартири з неідеальними цінами та жахливі квартири, ціни за проживання у яких вже й не мали значення. 

А потім ми натрапили на те чудове житло, яке зараз є нашим домом. До речі, це єдина квартира, яку ми ходили оглядати. Пазл склався. І ми переїхали туди у потрібний час з хорошимим емоціями. Baby gender reveal party святкували разом з моїм дн і новосіллям. Було круто!

Але про що це я? Як почуватись в орендованій квартирі, як вдома?

Почати з чистого аркуша

Прибирання, вимивання, вичищання усієї квартири варто зробити не просто заради бажання жити у чистоті. Це своєрідне знайомство з новою домівкою. Побачити найпотаємніші закутки, показати домівці свою серйозність, а потім втомлено впасти на диван і похвалити себе за чисту підлогу, блискучу плитку та запах свіжості.

Забути про власника

Забути – не означає змінити замок, видалити номер телефону орендаря і зробити вигляд, що це моя власність. Забути – означає заспокоїтись і сприймати нове житло, як власну домівку. Геть гнітючі думки. Твій дім там, де найближчі люди, найсмачніша їжа і улюблена ковдра.

Бути уважним

Щосуботи вимиваємо власні квартири. Сваримо на діток, щоб не лізли брудними руками до стін, не їли на дивані, не … (за що ще дітей сварять?). Простіше кажучи, стоїмо на варті чистоти. А як щодо під’їзду? Зазвичай, все що за дверима, нас не стосується. Сміття у під’їзді, бруднющі стіни і розкидані платіжки – звична справа. Не моє, отже, можна псувати? Краще так – не моє, але бережу, як власне. Тому в орендованій квартирі я нагадую собі, що не обов’язково розмальовувати стіни і витирати ноги об килим з думкою “Все одно колись звідси з’їдемо”. 

Прикрасити дім

Не подобається оббивка дивану? Накрию його покривалом. Надто гола стіна? Повішу кілька постерів. Не вистачає затишку? Одягну подушки у гарненькі наволочки, роздрукую кілька наших фото, зроблю кави у милих горнятках.

Зараз у мене кожен день схожий на інший. Я щаслива, але це не змінює факту, що тиждень біжить за тижнем, залишаючи мене з думками “Як п’ятниця? Куди ділись вівторок, середа?”. Кожного дня я думаю, як круто буде вийти в парк прогулятись з малим, збігати в магазин чи по справах. І під час тієї прогулянки приходить приємний момент – бажання повернутись додому. Так, бо дім – місце, куди хочеться повертатись. 

You Might Also Like

2 Comments

  • Oksana Borovets Грудень 1, 2017 at 01:06

    Таню, дякую за такий вчасний пост.
    Я після пограбування якраз шукаю домівку і вже – чесно кажучи – майже опустила руки. У більшості кіт викликає категоричне “ні”, або ж квартири страшні, або задорогі. А тут прочитала про ваші пошуки – і якось легше на душі стало) Значить, десь і моя квартира чекає))

    • mm
      colouredPencil Грудень 1, 2017 at 17:55

      Рік тому шукали квартиру і мали схоже відчуття. Здавалось, нашої квартири просто не існує. А потім знайшли!)) з ідеальним власником, білими стінами і всім, що нам було потрібно. Вірю, що у тебе теж так буде!) Величезного успіху у пошуках!)

    Leave a Reply