Дівчина років 35 з густо накрученим волоссям, сильним макіяжем і не по погоді прохолодним весняним платтям біжить у сторону ратуші. Гігантські кучері розвіваються на вітрі. Радість виражає все: затонка сукня, у якій їй не холодно, стук лакованих лодочок, гарячкові погляди то на себе, то на фотографа, то на новоспеченого чоловіка.Чоловік виражає радість не так явно. Губиться біля фонтану та у своїх новеньких штанах на кант.…
Сидиш перед білим листком і дивишся на нього. А він витріщається на тебе. Ти думаєш.Ось як я зараз візьму і всього тебе спишу геніальними ідеями! Ох, як візьму ручку, що залишає розводи. І схоплю тебе за спіраль і гортатиму у пошуках натхнення. А потім поллється ціла книга. Оповідання варте найкращих премій. Ні, краще роман. Ні, неважливо. Просто такий собі незначний бестселер, що принесе мільярди, які…
Сніг робить зимові ранки світлішими. Прокидаючись о порі, коли так не хочеться вибиратись з-під ковдри, дякую за ще один день, а потім роблю найбільшу помилку у світі – беру до рук тоненьку холодну пластину, яка жбурляє мене у життя інших людей. Поринаю у новий вимір, де всіх звати з малої літери та через нижнє підкреслення – інстаграм.Час почати мою героїчну сагу. Що беремо з собою…
Каву подано. На кухні чути брязкіт посуду та неквапливе дзюрчання води. Вечір добігає кінця. Мій екс починає мнутись, трохи нервово походжати кімнатою, мямлить щось про “мені вже пора“, “та вже пізно, тепер ви до нас в гості приходьте“. Але ні, ще зарано. “Почекай, ще тортика з собою візьми.”“Ти вже йдеш. Ох, як швидко час пролетів.” “Жахливо посиділи.”“А мені дуже сподобалось.”“Ну ти й мочив. Таких дровеняк наламав…”“Неправда, ми…
ААаааа, – закричав ти і я подумала “Єс, це сталось, я змогла!” Ти вперше лежав у мене на животі, а потім тебе майстерно укутали і трохи подивувавшись цьому світові, ти задрімав.ББіль. Дитину болить пальчик, а маму серце. Раніше ця фраза здавалась мені перебільшеною. Я взагалі не люблю ці всі ніжності, няшності, розхвалювання. Але коли тобі брали кров з пальчика, моє серце билось частіше, ніж будь-коли.…
Вона була суворою і справедливою. Заварювала собі каву, яка пахла на весь кабінет, називала нас пташенятами/жабенятами/квіточками. Була християнкою, яка поширювала “Нову Зорю” між учнями, молилась з нами кожного ранку і змушувала писати правдиву відповідь на питання “Чи ходила я до церкви цієї неділі?” Я боялась її, як вогню. А ще я погано брехала. Тож мою відповідь “Так, я ходила до церкви цієї неділі” моя перша…